***

Луны всевидящее око

Висит над степью как фонарь,

И словно свет звезды далекой,

Звенит невидимый комар.

 

И нет отрады для души

Во всем, что старо и что ново…

Ты там, далёко – напиши,

Иль трубку сняв,

Скажи хоть слово.

                          1976 г.

 

***  

Неначе хтось когось гука,

Неначе звідкись пісня лине,

Немов твоя тонка рука,

Ріка біліє на долині;

 

Тремтить сліпучо, сонцем грає,

Далека, привидна, німа,

І разом все, до небокраю,

Єдиним рухом обніма.

 

І, обнімаючи, бажає,

Щоб ти, хоч смертний, та воскрес,

І вічно жив у цьому раї,

Як в храмі степу і небес.

 

Неначе хтось когось гука,

Неначе звідкись пісня лине,

Немов твоя тонка рука,

Ріка біліє на долині.

                         1976 р.

 

***  

Как в те года,пылает лето,

Река, искрясь, слепит глаза,

И сгустком трепетного света

В цветах мелькает стрекоза.

 

Здесь все прекрасно, как вначале –

Поля, дороги, облака,

И миг, летящий сквозь  века, 

Со светлым отзвуком печали.

                                                 1976 г.

 

***  

          

             В останню мить перед очима

              людини пролітає все її життя.

                                                      Повір'я

 

 Япомирав. І в ту останню мить

 Усе життя в очах не пронеслося.

 Згадалась річка, яблука в воді,

 Квітуча балка між зелених нив,

 Суворість матері, запилене колосся –

 Все те, чого ніколи не цінив.

                                                1967 р.

***

Тут все, як і колись…

Весь двір, мов рай,

Щасливо квітне,

В долині річка

Іскристо в'ється,

Зелений шум

Крізь відчинені вікна,

Бринить,

Тріпоче,

Грає,

Ллється.

1967 р.

 

***

Орел кружля в бездонній сині,

Як хрестик в просторі літа,

То з сонцем бавиться в гордині,

То в тінь від хмари поверта.

 

Чого він жде, чого чекає,

Там кола, роблячи круті,

Чого так пристрасно бажає

В такій безмежній самоті?

 

Чи, може, хоче, щоб хто-небудь,

Забувши всі дрібні жалі,

Як в пісні, бачив його в небі,

І сам змінивсь на цій землі.

 

Орел кружля в бездонній сині…

                                             1977 р.

 

 

ІВАН ФРАНКО

 

                                   "Ви, напевно, єдина муза,

                  котра надихала й надихає мене…".

              З листа І. Франка до Ольги Рашкевич

 

Ябув Каменярем. Світились мої дні

Від іскор, що з-під молота летіли.

І Ти була підмогою мені,

І я вершив своє святеє діло.

 

І крізь ряди майбутніх поколінь

Проходжу я свій шлях, як на початку,

І ти ідеш за мною, ніби тінь,

Сама зі мною злившись без останку.

                                                                 1976 р.

 

ФРАНЧЕСКО ПЕТРАРКА

 

Яскоро буду стар и всеми брошен,

Но словно дом, сгоревший до колонн,

И временем медлительно раскрошен,

Один лишь возглас буду слышать: "Он!"

 

"Он – тень её, влюбленный сумасшедший,

Ею вдохновляемый до дна,

Как и Она, из Космоса пришедший,

Писал в стихах, что Он – эта Она!" 

 

Все будет точно так, ведь в мире Бытия

Одна только Любовь, как музыка, трепещет,

И Время, все смывая, вечно блещет

Той частью мира, где с Ней был и Я.

                                                               1988 г.

 

* **                          

Ми рвали лілії. Як сніг,

Вони сліпили наші очі.

Букет, немов квітучий сміх,

Лежав снопом в руках дівочих,

Іскривсь від поруху руки.

 

Крізь забуття і крізь роки

Важкі краплини, наче ртуть,

І досі відблиски кладуть

На всі діла, на всі слова,

На все, що в безвість відплива.

                                           1976 р.

***  

Это Вы пишете стихи моей рукой,

Я лишь присутствую при этом, удаляясь

Туда, где всё, как в зное растворяясь,

Приобретает царственный покой.

 

Я опоздал. Я долго был в пути.

Не там дороги вдруг перекрестились,

И вот года в минуты уплотнились,

И я от Вас не в силах отойти.

                                        6.11.1997 г.

 

***

Все забудутся тревоги,

Даже памятные дни.

Зарастут травой дороги

Проходящей суетни.

 

Лишь останутся, как сказка,

Незабытая еще,

Голос твой, подобный ласке,

И твой взгляд через плечо.

                                 02.07.1998 г.

 

***

Яне стихи Вам, кажется, писал,

А с Вами проводил всей жизни отпуск.

Да! Это был тот самый остров Сал*,

Где на песке следов есть наших оттиск.

 

Вдоль берега, по ласковой волне,

Там много дней мы босиком бродили,

Я Ваши туфли нес, они, казалось мне,

Дороже всех наград на этом свете были.

 

Детали многие речей я позабыл,

Не в силах был  следить я за словами,

Ибо одним тогда сознаньем жил,

Что я брожу – невероятно –  с Вами.

                                                   1997 г.,

                                              Сантьяго, Чили