№8 (134), 2013 рік
«Вісник Пенсійного Фонду України»

Між ударами серця

У Києві понад півстоліття працює унікальний майстер, засновник жанру мікромініатюри Микола СЯДРИСТИЙ.          

Російський письменник Микола Лєсков понад 120 років тому вигадав відому на весь світ історію про Лівшу– майстра, який підкував мініатюрну «англійську» блоху. Міфологічна розповідь Лєскова завершується словами: «Таких майстрів, як славнозвісний Лівша, тепер, зрозуміло, уже немає в Тулі: машини зрівняли нерівність талантів і обдарувань…» Але ось як буває: у Тулі і, мабуть, в усьому світі – немає, а в нас, у Києві, такий майстер є. В українській столиці понад півстоліття створює свої геніальні роботи майстер мікромініатюри Микола Сядристий. Найменші у світі годинник, шахи і книга, діючий електродвигун у 20 разів менший від макового зерна, модель фрегата «Червоні вітрила» завдовжки 3,4 мм, що складається з 337 деталей, пивний заводик, розміщений на половинці ячмінного зернятка, – це ще не всі роботи Миколи Сядристого. Як же вдається створювати такі шедеври?

Підкована блоха       

Кажуть, що талант кожної людини родом із дитинства. Микола Сергійович Сядристий із цим твердженням погоджується. Через багато років не втомлюється повторювати, що село Колесниківка на Харківщині, у якому він народився, дуже на нього вплинуло. 
– Наша хата стояла в білих і рожевих айстрах, поруч протікала річка Піщана, лісостеп довкола… На моє формування найбільше вплинули не школа, не виш, а квіти, дерева, сад, поля, дороги... Пам’ятаю: йду, маленький, дивлюся– річка, і така там чорна гладь води! А по обидва боки – біле латаття, як букети... Гармонія… Мабуть, справді, головний двигун творчості – це спогади юності та дитинства. Ще Гоголь казав, що людину формують ті перші враження, які вона бачить у дитинстві.                                            Заряджений такою природною енергетикою, він став студентом Харківського сільськогосподарського інституту. І саме там вперше почув про мистецтво виготовлення мікромініатюр. У студентському гуртожитку побився об заклад, що зможе написати фразу на людській волосині. Сядристому така ідея припала до душі. На заняттях із біології у вільні хвилини розглядав волосину під мікроскопом, розмірковував, чи можна скористатися препараторною голкою як інструментом для гравіювання мікроскопічних букв? Але вона, порівняно з волосинкою, мала вигляд колоди і не годилася для цього. Довелося винайти спеціальний інструмент. Після багатьох спроб студент нарешті зупинився на мікрорізці з гострого кристала абразиву.
Кілька місяців треба було для того, щоб, дивлячись у мікроскоп, навчитися писати на волосинці. І, нарешті, у переддень 1960 року після напружених зусиль на волосині, товщина якої 90 мікронів, з’явилося вітання: «З Новим роком, товариші студенти!», а слова «Миру– мир!» вмістилися на її зрізі. Пізніше, коли досяг майстерності та впевненості, Сядристий почав розміщувати на одному міліметрі до 50 мікроскопічних літер!
Поступово ім’я диво-майстра стало відомим, і все частіше чув він запитання: «Ну, а блоху підкувати б зміг?» Багато хто був упевнений, що це особливо складне завдання. Микола Сядристий і сам спочатку так гадав. Оскільки не мав штучної блохи, він замислив підкувати справжню. Виникло запитання: де її взяти? Допомогли біологи з кафедри паразитології. Блоху обробили спиртом і висушили. Підкови для блохи Сядристий виготовив із міді, вони були вдесятеро тоншими від людської волосини. Та що підкови! Потрібно було виготовити також і мікроскопічні сталеві гвіздки. Товщина їх не перевищувала семи тисячних часток міліметра. За допомогою голочки майстер прикладав підкову до «копитця» однієї з ніжок блохи і прибивав її трьома гвіздками. Потім ця складна робота відбувалася на «копитці» іншої ніжки. Підковану блоху з успіхом демонстрували на багатьох виставках. Але юний майстер припустився великої помилки. За п’ять років мідні підкови почали вкриватися іржею– окислятися. Довелося робити нові, цього разу – з ювелірного золота, а гвіздочки – з нержавіючої сталі. Люди, милуючись блохою, завмирали від подиву. А Сядристий вважає цю роботу найпростішою: лише вісім деталей! 

Але глядач, вірний старій легенді про підковану блоху як про неймовірно витончене творіння, і досі поспішає побачити її щонайперше. 
Але Миколі Сергійовичу не до вподоби, коли його називають українським Лівшею:

– Ніколи не вважав себе народним майстром. Мені доводиться бути і художником, і інженером, і матеріалознавцем водночас. Щоб творити, потрібно знати, як руйнуються матеріали на мікроскопічному рівні. Коли я написав, що крихких, у класичному розумінні, матеріалів немає, учені відмовилися підписувати мою статтю, побоюючись за зміст своїх дисертацій. А один відомий академік, якого Борис Патон привів до мене на виставку, сказав: «Він або не знає нічого, або знає все. У всякому разі він не зациклюється на авторитетах, які, як бобри річку, час від часу перегороджують плин прогресу». 

І він, справді, не зациклювався на авторитетах. Всупереч логіці та фізиці створив десятки цікавих робіт: кілька мікропортретів на зрізах зерен і навіть портрет на волосинці – безумовно, найменший у світі. А ще Микола Сергійович зробив унікальну шахівницю, на якій розставлені фігурки із золота. У маковому зернятку таких фігурок помістилося б понад 100 тисяч! Але й це не стало для майстра «межею досконалості». Пізніше були складні, багатодетальні мікромініатюри із золота, які легко вміщаються у вушку голки. А ще Сядристий виготовив пішака, що за розміром був меншим від мікроба. Що вже й казати про унікального рукописного «Кобзаря»! Площа обкладинки цієї книги лише 0,6 кв.мм. Незважаючи на мікроскопічний розмір, на сторінках ніде не порушено структури віршів, немає жодного перенесеного рядка. Крім віршів, у виданні зображено портрет Т. Г. Шевченка і хату, у якій він народився. Зшита ж книга звичайною павутинкою, а обкладинка виготовлена з пелюстка безсмертника. Цікаво, що сторінки цього міні-шедевра можна перегортати лише кінчиком загостреної волосинки. Щоб у читача склалося хоча б наближене уявлення про цей «Кобзар», зауважимо: книжка може без зусиль вміститися у вушку голки, а на одному боці сірника вільно помістяться три таких малесеньких видання! І так можна розповідати про всі роботи Миколи Сядристого, а їх у художника близько сотні! І кожна мікромініатюра – це окреме маленьке життя. 

– На мою думку, Бог перебуває в малому, – міркує Микола Сергійович.– Не в космосі, а в кожній молекулі. Звідти він і керує Всесвітом. І йому шкода людини, якщо та не помічає гармонії, яка існує навколо. Тому я вважаю себе художником XXI століття. Але з XXIстоліття я запозичив тільки мікротехнологію, а головне моє завдання полягає в тому самому, що й у класики, – повернути людину до первинного замилування світом, яке ми відчуваємо в дитинстві. Щоразу чарувати людину. Ось, наприклад, у Франції завітав на мою виставку Балладюр і каже: «До вашої виставки я вважав, що велич нації – у великому будівництві, а насправді вона – в малих витворах».
Взагалі, Микола Сядристий вважає себе «симптоматичним елементом» свого часу, своєї епохи, коли людство в усіх сферах науки і техніки проникало в мікросвіт. Він впевнений: якби не він– був би хтось інший. 

Секрети Майстра      

У будь-якої людини, яка бачила роботи Миколи Сядристого, завжди виникає запитання: як взагалі це можна зробити?
– Коли я поринаю в роботу, з емоційної людини перетворююся в безтурботного тибетського ченця, – відповідає майстер. – Роблю все дуже повільно, начебто в мене попереду 500 років, впевнено і спокійно. Адже будь-які сумніви можуть вплинути на точність рухів. Іноді в мене складається враження, що це не я, а хтось інший керує моїми руками. І ще для такої справи потрібно мати величезне терпіння. 
А ще Микола Сергійович додає, що кожну свою роботу порівнює зі сходженням на вершину. Спочатку про неї потрібно усе докладно дізнатися і лише потім йти нагору, ні на що не відволікаючись і майже не зупиняючись. Тому, розпочавши роботу, художник припиняє зв’язки із зовнішнім світом. 
– Я втікаю від загальної метушні і місяць сиджу вдома, поки не завершу,– ділиться секретами художник.– Я завмираю, у мене навіть уповільнюється пульс. Моє завдання– встигнути нанести лінію між ударами серця, тому що пульс – завада поруху, я спробував якось навіть руку прив’язати. Все одно поштовх– і тіло рухається. Приборкати все це можна лише за допомогою мозку. Абсолютна абстрагованість, жодних емоцій, не дай боже порадіти вдалому поруху різця або погарячкувати через невдалий. Це важка праця. 

Зустрічі та спогади   

Зі своїми творами Микола Сядристий об’їздив увесь світ від Чилі до Японії, від Норвегії до Австралії. Зустрічався з багатьма цікавими людьми. Добре запам’яталися майстрові зустрічі з Б. Єльциним і М. Хрущовим, останньому Микола Сергійович подарував намальований за допомогою шрифтографії (120000літер) його мініатюрний портрет. Через велику лупу на ньому можна було прочитати промову Хрущова під час візиту до Америки. 
– Як я зустрічався із Хрущовим? Коли був допущений до нього на прийом, він за щось лаяв чиновників. Потім глянув на мене, дав руку і мовив: «Хрущов». Я йому: «Микола». Він уважно роздивився мою роботу й усміхнувся: «Боже, та ти зобразив мене кращим, ніж я є!» Потім говорив про себе й про владу. Запам’яталася його фраза: «Радикальні політичні зміни в суспільстві можуть здійснювати або генії, або божевільні». Я хотів запитати, до якої групи належить він, але не ризикнув… А Єльцин запам’ятався струнким. Говорив зі мною півгодини, розпитуючи про деталі. На мою думку, це вміння заглиблюватися в подробиці й допомагало йому перемагати. Хоча серед найвищого керівництва чимало нудних особистостей. Скажімо, під час бесіди з міністром закордонних справ Радянського Союзу Андрієм Громико я ледь не заснув. Проте блискучий розум мають колишні лідер Польщі Войцех Ярузельський, головний секретар ООН Хав’єр Перес де Куельяр, екс-президенти Австрії Томас Клестиль і Німеччини – Йоханнес Рау, колишній президент Ірану Мохаммед Хатані... 
Він зустрічався з багатьма мужніми, успішними й відомими людьми. А товаришував – з деякими.

– По-справжньому дружив зі Святославом Федоровим. От у кого руки золоті! Інструментів для операцій я йому зробив небагато, зате змусив його сісти під час них. Адже коли сидиш, рухи у тебе точніші. Ну, чому годинникові майстри працюють сидячи, а мікрохірург повинен стояти, невже око простіше, ніж годинник? Йому за це сидіння спочатку діставалося від недоброзичливців, мовляв, не може Федоров стояти на своєму протезі. Згодом заспокоїлися.

Подарунки від Сядристого хотіли б мати багато сильних світу цього. Але, на жаль, пощастило не всім. Його роботи є лише в кількох монархів і двох президентів – В. Путіна і Н. Назарбаєва.
– Дуже часто мене просили робити щось на замовлення, як подарунки високопоставленим особам, але я дипломатично ухилявся– душу ж не примусиш. Одного разу, втім, вмовили зробити портрет Брежнєва. Я тоді трохи пожартував: потилицю зробив, як у Сталіна. Цей портрет демонстрували на закритому показі.  

Пристрасть до історії та поезії   

Цікаво, що мікромініатюру – мистецтво, завдяки якому Микола Сядристий здобув світову славу і визнання, сам він вважає не головною пристрастю у своєму житті.        

– На мікромініатюру, тобто на обробку мертвого матеріалу, я витратив не більше п’яти відсотків свого життя.
А переважну більшість свого часу художник віддає вивченню впливу тоталітарних ідеологій на людину. У цьому йому допоміг особливий статус унікального майстра, який давав змогу ще за радянських часів використовувати архіви КДБ і закордонні бібліотеки. Микола Сергійович досконало вивчив усі твори, листи, виступи й укази Леніна, Троцького, Маркса, Енгельса, Гітлера, Сталіна. До речі, саме у творах Леніна він виявив зародки Голодомору в Україні. Згодом Сядристий зібрав безліч документів, пов’язаних із цією трагедією, і організував художньо-документальну виставку, яку демонстрували в 20 областях України, а також в Угорщині та Греції. Він – бажаний гість на історичних конгресах і конференціях, його доповіді про Голодомор і терор стали майже класикою. Крім того, самостійних праць дослідник не пише – займається усім «для себе», тренуючи водночас розумові здібності. А ще – щоб розширити межі власного життя. 

– Я – максималіст – або займаюся чимось глибоко і ґрунтовно, або взагалі не займаюся, – коментує Микола Сядристий. 
Це стосується й інших його захоплень. Наприклад, підводного плавання. Колись Микола Сергійович став абсолютним чемпіоном України з підводного спорту, був у складі збірної СРСР. Не відмовляється поплавати й зараз, любить фотографувати під водою.         
Ще одна пристрасть майстра – поезія. Його мікромініатюр без віршів не буває. А нещодавно Україна побачила збірник його поезій «Мить». 

– Поезія – це божественна сфера. Вона для мене – протиотрута після читання документів. Це – неначе християнський погляд у дусі смиренності на сучасну метушню... 

В великих драмах бытия       
Победа часто спит в могилах,        
Свои накапливая силы         
Для судного в итоге дня.     

… Незважаючи на свої 75, він сповнений інтересу до життя. І радить усім, попри вік, хвороби та обставини, по-справжньому горіти улюбленою справою:
– Я вважаю, що ми вмираємо двічі: спочатку втрачаємо інтерес до життя, а згодом така людина стає непотрібною природі…    

https://www.facebook.com/media/set/?set=a.489928994438906.1073741834.452423658189440&type=3